Харків, ч. 1. Довга дорога в короткий зимовий день
Бажання оновити враження про друге за розмірами
місто України у мене виникло ще минулої, докарантинної зими 19/20, і майже
через рік потому можна було уже йти свічку ставити, настільки цей напрямок
виявився для мене зачарованим. Щораз можлива поїздка зривалася, то захворів, то
різко зіпсувалась погода, то п’яте-десяте. Ну а в серпні-жовтні стримувало й
те, що місто впевнено влетіло в ударники ковід-індустрії, потіснивши на якийсь
час навіть чумний Київ.
1. Зрештою не витримав і спонтанно зірвався на
один день на початку грудня, просто коли побачив прогноз сонячної погоди, такої
нечастої для того місяця. Короткий зимовий день залишав мені небагато простору
для маневрів, максимум пробігти більшу частину центру, а поночі подивитись
святкову ілюмінацію. Харків’яни не побачать на моїх фото чогось несподіваного
для себе, максимум погляд зі сторони. Ну а решті, може, буде цікаво, все ж
якось у туристичному плані Харків міцно засів у тіні й багато хто навіть не
підозрює, наскільки це місто красиве.
2. Логічно, що знайомство почалося з центрального
вокзалу, який у них зветься Південним. Нинішня споруда 1952 року, та це точно
не стандартна ампірна коробка тих часів, а справжній велетень. Будувався він
уже не для столиці, але для міста-важковаговика.
3. На першій платформі стоїть пам’ятник отцю
Федору, персонажу «12 стільців», до якого дістатись виявилось не так просто.
Потрапити на платформу можна тільки через приміські каси, відповідно, з
покупкою квитка на електричку. Довелось чекати на другій платформі, поки
електричка не всмокче в себе людей, що обсіли скульптуру, і сама не забереться
геть. У біганині підземками й переходами я начисто забув пофоткати інтер’єри
вокзалу, які теж нічого такі.
4. Мій перший і досі єдиний візит у це місто був
у 2003 чи 2004 році, і досі не лишилось ні фото, ні вражень толком, максимум
щось абстрактне на зразок «на привокзальній площі красиво» чи «у метро дохріна
народу». Площа і дійсно гарна, тільки зранку вся в тіні.
5. Тому почапав від неї в сторону Холодної Гори.
На сталінці цікаво відобразилися сонячні зайчики зі скляної будівлі через
дорогу.
6. Зебра.
7. Трафік і розв’язки там такі, що розгубився й повернув
не куди хотів, а рівно в протилежну сторону. Зате знайшов найстарішу у місті
пожежну частину (1857).
8. Тоді все ж розвернувся на Холодну Гору, район
західніше вокзалу. Забудова в основному непримітна, але є привабливі цегляні
будинки.
9. І церква Стрітення Озерянської ікони Божої
Матері (1847), заради якої і прийшов.
10. Там же близько знаходиться кінцева станція
червоної гілки метро, яким і махнув трохи навмання в центр. Вийшов де треба.
11. Відшукав «Скрипаля на даху», так-то він
відомий, але якщо не задрати голову високо, можна й пропустити.
12. Цікаво прикрили вікна.
13. Далі ходив переважно центром, зрідка
вибираючись на передмістя. Велика хоральна синагога (1912-13), пишуть, що
найбільша в Європі.
14. Театр ім. Шевченка, оманливо маленький з
фасаду.
15. Позаминулого року на двох головних вулицях
над проїжджою частиною встановили інсталяції «Зоряне небо», що світять вночі у
вихідні та свята. До них повернусь ввечері, звісно ж, але і при денному світлі
незвично виглядає:
16. Від серцевини міста, що знаходиться на
узвишші, вниз спускається Бурсацький узвіз, по одній стороні якого знаходиться
власне бурса, нині – Академія культури.
17. Сірко націлив свою гармату якраз на спуск.
18. Початок узвозу є своєрідним оглядовим
майданчиком на контрастні передмістя.
19.
20. Через дорогу – майдан Конституції, частинку
якого займає історичний музей.
21. Красивий монумент Незалежності відкрили в
2012 році.
22. Зі сходу майдан прикриває стіна
представницьких будинків.
23.
24. А з півночі на одному з них висить ніфіговий
термометр (16 метрів, на секундочку), ніби як популярне місце зустрічі для
харків’ян.
25. Нарешті з півдня до площі прилягає чоловічий
Свято-Покровський монастир, що виріс на місці козацької фортеці. Відповідно,
освітлення в цю сторону найгірше, а шкода. Крім кількох допоміжних будівель
виділяються дві церкви, жовта – Озерянська (1896) у досить незвичному для
України стилі.
26. А от синій собор поруч, то вже взірцеве
козацьке бароко, він же – найстаріша споруда міста, 1689 року. Має цікавий
дерев’яний обхід на другому ярусі:
27. Із майдану та монастиря починається
Університетська гірка, «центральний центр» Харкова. Сусідній скверик вдень
зайнятий продавцями картин, на одній зі стін над якими нависає сграфіто:
28. Деякі картини зачепили. Добре, що у мене
майже не було готівки, а в художників – терміналу, а то б розорився ненароком.
29. Із заходу гірка обмежена руслом Лопані, і за
рахунок перепаду висоти є природним оглядовим майданчиком на район Залопань на
протилежному березі, де найбільше виділяється розкішний Благовіщенський собор.
30. До нього і пішов. З мосту вдалині видніється
чи то шматок нереально здорового Держпрому, чи якоїсь супутньої споруди.
31. Ну а ось і собор зблизька, всередину не
заходив, бо якраз була ніби служба, а нині карантин і все таке. Але головне в
ньому – все ж зовнішня оболонка. У візуальному плані це моя улюблена церква в
Харкові.
32. Висота його дзвіниці 80 метрів, а от
дзвіниця Успенського собору має 89,5 метрів і за цим показником поступається
тільки Києво-Печерській лаврі та церкві святих Ольги і Єлизавети у Львові. Зі
встановленням комуністичного режиму її оригінально пристосували як радіовежу. А
взагалі навіть чудно, як одразу стільки видних церков вижили в центрі Харкова,
що мав стати зразково-показовою соціалістичною столицею.
33. Дорогою між двома соборами можна наробити
листівочних кадрів монастиря.
34. Андрій Первозванний у сквері «Стрілка».
35. Стрілка не являє із себе нічого такого,
просто приємна й симпатична локація у місці впадіння річки Харків у Лопань.
Трохи нижче по течії видно соборну мечеть на Залопані, до якої впритул полінився
йти, та й над водою вона цікавіше виглядає.
36. Пізнавані міські обриси.
37. Та цікавий пішохідний міст над Харковом.
Узагалі для такого солідного міста обидві річки непристойно мініатюрні.
38. Звідти прогулявся трохи на південь. Повз
цирк, один-в-один як у Кривому Розі і тематичний мурал:
39. Повз колоритні будинки.
40. До симпатичної, але якраз у контровому
світлі «Гольбергівської» церкви (1907-15).
41. Десь за нею видніється друга за день пожежна
каланча, подібна до маяка.
42. Повернувся у центр. Шматочок харківського
Подолу.
43. Конфесійне розмаїття доповнює кенаса. У 2006
році її повернули караїмській громаді, тобто по ідеї вона діюча навіть, от
тільки чи є представники цього маленького народу у місті?..
44. Суровий пролетаріат над мостом ніби прямо
зараз готовий іти розстрілювати й розйобувати.
45. Цікаве поєднання млина 18 століття й
будівництва сучасного ІТ-парку.
46. Є на старому місті і такі будинки.
47.
48. Та досить неочікувано було побачити
історичний діючий костьол з розкішними неоготичними деталями.
49.
Впевнений, протестантські храми також присутні,
просто мені не попадалися, а ще у Харкові в наявності навіть така екзотика, як
в’єтнамська пагода. Тільки десь на околицях і старанно охороняється від
чужаків.
50. Достатньо у місті і арт-об’єктів, але їх більше
покажу вже в наступній частині.
51. Трохи милоти.
52. Зрештою дістався до площі Архітекторів зі
своєрідним пам’ятником закоханим, яких гострі на язик харків’яни перехрестили
на закоханих із Бухенвальда.
53. Але й сама площа носить свою назву не просто
так, а тут розташовані сім мармурових мініатюр найвизначніших міських пам’яток.
54. Деякі в натуральну величину настільки
масштабні, що їх тільки тут цілком і можна роздивитись, наприклад, Держпром.
55. Від площі спустився до сусіднього скверу, де
знаходиться храм Жінок-Мироносиць, такий красивий саме у вечірньому світлі. Це
сучасна репліка зруйнованої в 1930 році церкви.
У цьому ж сквері знаходиться фонтан «Дзеркальний струмінь», але в мороз побачити його в дії не було можливості. Як і інші фонтани та парки, це вже хай лишається на літо. До того ж, із останніх фото видно, що короткий зимовий день уже добігав кінця. Тому про денний Харків на цьому все, але залишилась іще нічна частина.Комментировать
По материалам: http://blog.i.ua/user/3593109/2369145/